Tekst Adama Michnika z Gazety Wyborczej (25. 2. 2022) publikujemy dzięki uprzejmości autora. Fotografia: Dana Kyndrová.
Wszyscy jesteśmy Ukraińcami
To jest wojna.
Każdy, kto zna polską historię, musi przypomnieć sobie wrzesień 1939 r., kiedy armia hitlerowska napadła na Polskę, by „bronić prześladowanych Niemców”. Po dwóch tygodniach przyszła Hitlerowi z pomocą armia sowiecka, by „bronić prześladowanych Ukraińców i Białorusinów”.
Dziś wojska Putina chcą „bronić” pokojowych obywateli Ukrainy przed „faszystami i nacjonalistami ukraińskimi”, którzy prowadzili w Donbasie „politykę ludobójstwa”.
Tak jest! Bandycki napad Putina przypomina wzory ustanowione przez Hitlera i Stalina. Także po retorykę największych totalitarnych bandytów XX w. Putin sięga obszernie i bez zażenowania.
To jest koniec naszego świata, w którym żyliśmy od 1989 r. Konsekwencji tego nie potrafimy sobie jeszcze wyobrazić. Czy to początek wojny światowej?
Ukraińcy są zapewne najbardziej nieszczęśliwym narodem Europy. Mimo upartej, heroicznej, wieloletniej walki nigdy wcześniej nie zdołali utworzyć i obronić własnego państwa. Byli ofiarami rusyfikacji i wynaradawiania, dyskryminacji i represji, byli więzieni i torturowani. Byli ofiarami Wielkiego Głodu i terroru stalinowskiego lat 30. Ginęli z rąk hitlerowskich okupantów, a potem stalinowskich oprawców.
Ale w każdym pokoleniu powtarzali, że „jeszcze Ukraina nie umarła”.
Dziś powtarzają te słowa wbrew nikczemnym, podłym i kłamliwym deklaracjom Putina. Ten podpułkownik KGB pojmuje świat jako własne, prywatne więzienie, w którym każdy jest jego własnością, każdego można uwięzić bądź zamordować. Zamordowana została Anna Politkowska, bo pisała prawdę o zbrodniach w Czeczenii. Zamordowany został Borys Niemcow, bo był popularnym politykiem demokratycznym. Uwięziony był także Michaił Chodorkowski, bo ośmielił się publicznie skrytykować korupcję w reżimie Putina. Dziś uwięziony jest Aleksiej Nawalny, bo mówi głosem tej Rosji, która nie chce chodzić w uniformach lokajów Putina.
Świat musi to wiedzieć, jeśli ma zdobyć się na odwagę i nie pozwolić na to, by trucizna przyzwolenia na tę zbrodniczą politykę dziś zwyciężyła. Milczenie może być znakiem tchórzliwej aprobaty i kapitulacji wobec tej zbrodniczej siły.
Każdy powinien przypomnieć sobie, jakie były konsekwencje zgody świata demokracji na żądania totalitarnych reżimów w Monachium w 1938 r. bądź w Jałcie 1945 r. To były znaki ustępstw wobec przemocy. Chamberlain i Daladier wierzyli, że w Monachium budują pokój na pokolenia, a otworzyli Hitlerowi drogę do podbojów. Roosevelt wierzył, że przekona Stalina racjonalnymi argumentami, a oddał w jego ręce połowę Europy.
Nie podążajmy tą drogą.
Dziś trzeba powiedzieć jasno i głośno: wszyscy jesteśmy Ukraińcami. W Warszawie i w Paryżu, w Berlinie i w Pradze, w Londynie i w Budapeszcie jedno musi być powiedziane głośno: Ukraińcy walczą nie tylko o siebie, ale też „o naszą i waszą wolność”.
Adam Michnik
Typografia czeskiej artystki Petry Dočekalovej
Mи всі — українці
Це — війна. Кожен, хто знає історію Польщі, повинен згадати вересень 1939 року, коли нацистська армія вдерлася до нашої країни, щоб «захищати переслідуваних німців». Через два тижні Гітлерові допомогла совєтська армія, котра напала, щоб «захищати переслідуваних українців і білорусів»
Сьогодні путінська армія хоче «захистити» мирних громадян України від «українських фашистів і націоналістів», які нібито ведуть «політику геноциду» на території Донбасу.
Справді! Бандитський напад Путіна просто-таки повторює моделі Гітлера та Сталіна, а сам володар Кремля із розмахом, безпардонно використовує риторику найбільших тоталітарних бандитів ХХ століття.
Це — кінець світу, у якому ми жили від 1989 року. Поки що ми не можемо навіть уявити, якими будуть наслідки. Чи це початок світової війни?
Українці — це найнещасніший, мабуть, народ у Європі. Попри багаторічну, вперту, героїчну боротьбу їм не вдавалося створити й захистити власну державу. Вони були жертвами русифікації та денаціоналізації, дискримінації та репресій, їх кидали у в’язниці й піддавали тортурам. Вони стали жертвами сталінського терору 1930-х років і Голодомору, вони гинули від рук нацистських окупантів, а відтак і сталінських катів.
А кожне їхнє покоління далі твердило — «ще не вмерла Україна».
Сьогодні ці слова звучать у відповідь на мерзенні, підлі і брехливі заяви Путіна.
Цей підполковник КҐБ сприймає світ як свою приватну тюрму, де кожен є його власністю, де будь-кого можна посадити чи вбити. Анну Політковську вбили за те, що вона написала правду про злочини в Чечні. Бориса Нємцова вбили за те, що він був популярним політиком російської демократії. Посадили також Михаїла Ходорковського — за те, що він наважився публічно критикувати корупцію в путінському режимі. Алексєй Навальний сидить сьогодні за те, що говорить голосом тієї Росії, яка не хоче носити форму путінського лакея.
Світ повинен про це знати, якщо має відвагу бути мужнім і якщо не хоче дозволити, аби сьогодні перемогла отрута згоди з цією злочинною політикою. Сьогодні мовчання стає ознакою боязкого сприйняття, ознакою капітуляції перед цією злодійською силою.
Кожен мусить згадати наслідки згоди демократичного світу на вимоги тоталітарних режимів у Мюнхені 1938 року чи в Ялті 1945 року. Це були ознаки поступки насильству. Чемберлен і Даладьє в Мюнхені вірили, що будують мир для покоління, — а відкрили Гітлерові шлях до завоювань. Рузвельт вважав, що переконає Сталіна раціональними аргументами, а подарував йому половину Європи.
Не йдімо цим шляхом.
Сьогодні треба чітко і голосно сказати: ми всі — українці. У Варшаві чи Парижі, у Берліні чи Празі, у Лондоні чи Будапешті треба голосно висловити одне: українці зараз воюють не лише за себе, а й за «за нашу і вашу свободу».
Адам Міхнік.
Переклад: Ігор Ісаєв
